Консультації

Дитина взяла чужу річ – що робити?

Трапилося несподіване: дитина принесла додому чужу річ, яку взяла без дозволу. Зринає у думках: «Моя дитина вкрала...». Не варто впадати у розпач та картати себе: «Ми погані батьки!».Поміркуймо разом, як запобігти лиху, що потрібно робити батькам для розв'язання цієї проблеми,
а від яких кроків необхідно утриматися.

Чого не слід робити?

  • Не називайте дитину «злодюжкою», «крадієм» та не просторікуйте, що не любите крадіїв і таких «поганих дітей, які ганьблять сім'ю».
  • У жодному випадку не кажіть: «Я тебе не люблю». Дитина розуміє вас буквально, і це травмує її.
  • Не погрожуйте розправою, а тим більше фізичною. Погодьтеся, що це просто недопустимо у XXI сторіччі.

Що робити?

Спочатку слід заспокоїтися. Хоча б тому, що з цією проблемою стикається чимало інших сімей. Це лише один з тих життєвих уроків, які треба пройти разом з дитиною, щоб набути досвіду подолання складних ситуацій, піднятися на новий щабель у своєму особистісному і батьківському розвитку. Зрозумійте, що від вашої реакції на таку подію значною мірою залежить, як розвиватимуться стосунки з дитиною — на основі довіри чи на основі підозри і тотального контролю. Скористайтеся ситуацією, щоб навчити дитину працювати над власними життєвими помилками. Дайте зрозуміти дитині, що допоможете їй вийти із ситуації гідно і не дорікатимете їй у майбутньому. Спробуйте з'ясувати, що саме змусило дитину скоїти негарний вчинок. Для цього проаналізуйте, якими взагалі можуть бути внутрішні мотиви, що здатні спонукати дитину взяти чужу річ. Саме від цих «внутрішніх» передумов залежить, яким чином краще спланувати розмову з дитиною, на чому слід зосереджувати увагу, як допомогти дитині озвучити свої почуття та донести до неї свої власні.

Варіант перший: «Не знав»

Присвоєння чужого може бути наслідком недостатнього усвідомлення того, що в дитячому садку є іграшки — спільні для всіх дітей, якими кожен може бавитися вільно, та іграшки, які діти приносять з дому і які не можна брати без дозволу господаря. Допоможіть дитині розібратися у поняттях «моє», «твоє», «чуже», «наше». Відповідну розмову можна будувати на прикладах з власного життя. Діти високо цінують відвертість дорослих, тому не слід боятися втратити авторитет через свої зізнання у дитячих капостях, муках сумління, каятті чи радості від перемоги над власною слабкістю. Корисним буде і читання літературних творів, перегляд мультиплікаційних і художніх дитячих фільмів, де відображено схожу моральну колізію. Радимо звернутися до творів Лесі Українки, Олени Пчілки, Наталі Забіли, Всеволода Нестайка, Григорія Бойка, Григорія Усача, Михайла Зощенка, Віктора Драгунського, Агнії Варто, Астрід Ліндгрен.

Варіант другий: «Дуже хочеться»

Інший спонукальний мотив взяти чуже — жагуче бажання мати саме таку річ. Потрапивши до поля зору дитини, омріяна іграшка, книжка чи інша річ заволодіває всіма її думками та емоціями. Як устояти перед спокусою, коли те, про що мріялось і що снилось, ось тут, поруч, достатньо лише про стягнути руку і можна доторкнутися, взяти. Адже так хочеться! Дитина не може опанувати себе, іде слідом своїх бажань та піддається спокусі — бере те, що їй не належить. «Я так хотіла таку лялечку. Вона така красива. Я не могла випустити її з ручок, хотіла вдома ще попереодягати її, порозчісувати, вкласти спати на свою подушечку...» — так може пояснити подібний вчинок маленька дівчинка. У такій ситуації слід емоційно бути разом з дитиною, адже ділячись своїми почуттями, вона розраховує на відгук, розуміння, підтримку і допомогу. Перебіг розмови з дитиною залежить від особливостей висловлених нею почуттів, розуміння її емоційного стану. З цієї довірливої бесіди може розпочатись дорослішання дитини у сфері саморегуляції, що є важливим свідченням особистісного розвитку. Саморегуляція, як і виховання волі, починається з уміння стримувати перший порив, контролювати свої бажання, узгоджувати «хочу» та «дозволено — не дозволено», «можна — не можна», «доречно — недоречно», «вчасно — невчасно». До речі, ігри з правилами (лото, доміно тощо) є незамінними помічниками батьків у нелегкій справі виховання довільної поведінки, вміння дотримуватися правил, керуватися ними, оволодіння навичками саморегуляції, самоконтролю. До того ж опанування іграми з правилами допоможе дитині досягти дошкільної зрілості і психологічно підготуватися до систематичного шкільного навчання.

Варіант третій: «Робін Гуд»

Негарний вчинок може бути реакцією на образливу поведінку власника речі, який хизувався нею, виказуючи свою зверхність, принижував інших дітей, вимагаючи «плату» за можливість погратися цікавою іграшкою. Дитина сприймає таку ситуацію, як несправедливу, а себе бачить жертвою несправедливості: «Чому у нього є, а в мене нема?! Я що — гірший? Ні! Я доїдаю кашу до кінця і одягаюсь на прогулянку першим, а він (власник привабливої речі) весь час дражниться. Так нечесно!» — ось приблизний хід думок маленького «винуватця» інциденту. У такому випадку необхідно з'ясувати разом з дитиною, що таке «добре» і що таке «погано», як слід чинити, а від чого потрібно утримуватися, а відтак навчити її захищати себе та відстоювати свою гідність, протистояти маніпуляціям і провокаціям (прикро, але часто-густо провокаційній моделі поведінки діти навчаються підсвідомо, наслідуючи моделі поведінки батьків).

Варіант четвертий: «Агов, я тут!»

   Можливо, на тлі матеріального статку дитина не отримує від батьків достатньої емоційної уваги, тепла і любові. Тоді вона знаходить ще не випробуваний, але, як виявляється, доволі ефективний спосіб привернути до себе їх увагу, змусити зосередитися на своїй особистості: порушує узвичаєні правила поведінки, свідомо ігнорує усталені вимоги. І досягає свого — опиняється у центрі уваги та яскравих емоційних реакцій (байдуже, що негативних!), стає об'єктом хай неприємних, але жвавих розмов. У такій ситуації дитина розуміє, що від неї хоч якось залежить те, що відбувається у сім'ї. Такий вчинок дитини — сигнал тривоги батькам, який міг би звучати так: «Може, хоч тепер тато нарешті помітить мене і відірветься від комп'ютера, а мама перестане годинами розмовляти по телефону та поспілкується зі мною. Вони все ж небайдужі до мене». Своїми діями дитина виявляє серйозну не стільки особисту, скільки сімейну проблему, що поступово «руйнує» стосунки у сім'ї, блокує вияви почуттів, віддаляє дитину від батьків. Небезпечно пропускати такі важливі сигнали від дитини, закривати на них очі, ставитися до них поверхово, обмежуючись покаранням дитини. Отримавши такий сигнал, батькам необхідно розпочати роботу над собою та шукати шляхи налагодження відкритих, довірливих стосунків у сім'ї, рівноправним членом якої є дитина.

Варіант п'ятий: особистий приклад

Подумайте, чи не провокуєте ви дитину на крадіжку власною поведінкою: легковажним ставленням до грошей (замість того, щоб покласти їх до гаманця, розпихуєте по кишенях або скрізь розкидаєте), завищенням значення матеріальних цінностей, нав'язливими розмовами про престижні речі, «шопоголізмом» та захопленістю переглядами фільмів про заможне життя тощо. Залучайте дитину до обговорення сімейного бюджету та планування витрат."Вона має знати, що гроші заробляють працею, чи фізичною,чи розумовою, і водночас вчитися адекватно визначати їх місце у системі цінностей, де пріоритетним залишається нематеріальне — дружба, любов, співчуття, взаємопідтримка.


 

Виховуємо обдарованих дітей

(поради батькам,які прагнуть розвивати здібності своїх дітей)

1.Не стримувати розкриття потенціальних можливостей психіки .
2.Уникати однобокості в навчанні та вихованні.
3.Непозбавляйте дитини ігор,забав,казок,створювати умови для виходу дитячої енергії,рухливості,емоційності.
4.Допомагайте дитині в задоволенні основних людських потреб(почуття безпеки,кохання,повага до себе та оточуючих),оскільки людина,енергія якої пригнічена загальними проблемами,найменше спроможна досягти висот самовираження.
5.Залишайте дитину на самоті й дозволяйте займатися своїми справами. Пам’ятайте: «Якщо ви хочете своїй дитині добра, навчіть її обходитися без вас».
6.Підтримуйте здібності дитини до творчості й виявляйте співчуття до невдач. Уникайте незадовільної оцінки творчих спроб дитини.
7.Будьте терплячими до ідей, поважайте допитливість, запитання дитини. Відповідайте на всі питання, навіть, якщо вони, на ваш погляд, виходять за рамки дозволеного .
8.Навчати слід не того, що може сама дитина, а того,що вона опановує за допомогою дорослого, показу, підказки.

 ДИТИНА І КОМП'ЮТЕР

    Не секрет, що комп'ютер наприкінці XX ст. — на початку XXI ст. став для дітей найулюбленішою іграшкою, порадником, навіть другом.

    Комп'ютерні ігри захоплюють увагу дітей, приваблюють їх дина-мічними сюжетами, дають їм змогу жити гострими почуттями. Не секрет, що дедалі більше дітей просиджують за комп'ютером увесь час, забуваючи про радість спілкування з рідними, друзями, залишаючись наодинці з собою, не замислюючись ані про цінності життя, ані про своє майбутнє.

    Потрібно не забувати про фактори ризику, яким піддається користувач під час тривалого перебування за комп'ютером:

    • електромагнітне випромінювання;

    • утома очей від мерехтіння екранного зображення;

    • тривала статична робоча поза;

    • психологічна втома від невідповідного оформлення та освітлення приміщення;

    • термін перебування за комп'ютером;

    • утома через неправильне ергономічне оформлення та психологічний уміст програмного забезпечення;

    • стреси, що виникають через застосування комп'ютера. Можливі небажані наслідки взаємодії дитини з комп'ютером слід ураховувати з самого початку її ознайомлення з комп'ютером. По можливості батьки повинні влаштовувати ознайомлення дитини з комп'ютером під керівництвом фахівця, який має бути обізнаний із негативними наслідками взаємодії з електронними засобами (зокрема, із комп'ютерною залежністю). На жаль, сьогодні обмаль і шейх фахівців, і їх роль відведена батькам. Добре, коли батьки мають уявлення про те, що користування комп'ютером є оманливим і призводить до надмірного перевантаження. Противагою надмірному захопленню комп'ютерними іграми і розвиток у дитини самоконтролю. З цією метою необхідно навчити п планувати тривалість комп'ютерної діяльності, а саме вчити:

    • призначати собі термін закінчення гри, після завершення якого, незалежно від етапу гри, обов'язково вимкнути пристрій (наприклад, канадські виробники дитячих розвивальних програм для дітей 4-6 років пропонують цікаві завдання, що розраховані на 7 хв активної роботи дитини з комп'ютером, а решта часу знадобиться на активні розвивальні ігри, малювання, вирізання, що пов'язані з комп'ютерним завданням);

    • заздалегідь визначати початок спілкування з комп'ютером і ввімкнути його лише тоді, коли настане час. Батькам бажано стежити за нерегулярністю такого дозвілля, робити перерви в конкретні дні.

    Зрозуміло, що цьому має передувати роз'яснювальна робота про шкідливість надмірного захоплення комп'ютером, про те, що віртуальна реальність — це не життя, це лише паралельний, але не головний процес, і тому дозовані комп'ютерні розваги потрібно поєднувати з реальними активними діями — заняттям спортом, фізичними иправами, рухливими іграми на повітрі, спілкуванням із рідними, друзями, заняттям мистецькою діяльністю (співами, танцями, малюванням, ліпленням тощо).

    Під час комп'ютерного дозвілля варто звертати увагу на інформаційні системи та розвивальні ігри, а не на ігри, що засновані на емоційному збудженні (автоперегони, зоряні війни, стрілялки тощо). Дуже корисно використовувати творчі завдання: малювання за допомогою комп'ютерних програм, заняття фотографією, літературна діяльність, робота з пізнавальними системами.

    Батьки повинні цікавитись тим, як їх діти користуються комп'ютером, контролювати зміст ігор та програм, допомагати та підбадьорювати, коли дитина виконує нові та нестандартні завдання, обговорювати комп'ютерну рекламу та агресивні ігри (це сформує розуміння того, що є для них корисним та шкідливим). Найголовніше, що потрібно пам'ятати: дитина в подальшому повинна почуватися господарем комп'ютера, а не навпаки.


 

Адаптація дітей до дитячого садка

1. Готуйте дитину до спілкування з іншими дітьми й дорослими:відвідуйте з дитиною дитячі парки і майданчики, залучайте до спільної діяльності з іншими дітьми, привчайте до гри в пісочницях, на гойдалках.

2. Ходіть із дитиною на свята, на дні народження друзів, спостерігайте, як вона поводиться: соромиться, усамітнюється, конфліктує, б’ється чи легко знаходить спільну мову, контактує з однолітками, тягнеться до спілкування, розкута.

3. Учіть дитину гратися. Найлегше адаптуються малюки, які вміють довго, різноманітно й зосереджено діяти з іграшками; вони швидко відгукуються на пропозицію погратися, з інтересом досліджують нові іграшки.

4. Дізнайтеся, який розпорядок дня у групі, і наблизьте режим дитини вдома до розпорядку дня у групі.

5. Обговоріть у сім’ї з дитиною, що позитивного є в дитячому садку(нові товариші, багато іграшок і т. д.).

6. Дізнайтеся, можливо у цей садок ходять діти ваших сусідів або знайомих. Адаптація пройде легше, якщо у групі в дитини є знайомі ровесники, з якими вона раніше гралася вдома або надворі.

7. Готуйте вашу дитину до тимчасової розлуки з вами, переконайте її у тому, що відвідування дитячого садка неминуче тому, що вона вже велика.

8. Розробіть разом з дитиною нескладну систему прощальних знаків уваги, так їй буде легше відпустити вас.

9. У присутності дитини уникайте критичних зауважень на адресу дошкільного закладу і його працівників.

10. Ніколи не лякайте дитину дитячим садком. Не погрожуйте дитячим садком як покаранням за дитячі огріхи, а також за неслухняність дитини.

11. Проходячи повз дитячий садок, з радістю нагадайте дитині, як їй пощастило – вона зможе ходити сюди. Розповідайте рідним і знайомим у присутності дитини, що пишаєтеся своєю дитиною, адже її прийняли до дитячого садка

http://.com.ua/ Літинський заклад дошкільної освіти №2, садочок літин, садік Літина Літинський заклад дошкільної освіти №2, садочок літин, садік Літина